6 порад як стати приятелем дитини з інвалідністю. віктор дворецький, будинок-інтернат, приятель, спілкування, інвалідністьВіктор Дворецький, приятель дітей з інвалідністю, спілкується з вихованцями Білоцерківського дитячого будинку-інтернату

Зробити перший крок комусь на зустріч, запропонувати підтримку – завжди складно. Якщо це дитина з інвалідністю чи молода людина з особливими потребами – складно тому, що буденне життя в Україні не надто пристосоване до їхніх потреб і можливостей, тож, досвіду спілкування часто-густо бракує. Але 19 грудня – день святого Миколая – надихає зробити хоча б перший крок до зближення, взаєморозуміння і допомоги. А досвід людини, яка уже понад 11 років є приятелем дітей з інвалідністю Білоцерківського дитячого будинку-інтернату, може бути безцінним.

Знайомтеся: Віктор Дворецький. Старший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею, пресвітер релігійної громади адвентистів сьомого дня, а головне – приятель вихованців Білоцерківського дитячого будинку-інтернату (Білоцерківського ДБІ), де перебувають діти із важкими формами інвалідності. Чому саме зараз досвід Віктора та його однодумців є надзвичайно важливим для суспільства? Тому що в Україні триває реформа інтернатних закладів, і громади усе активніше залучатимуться не лише до надання необхідних соціальних послуг дітям з інвалідністю та сім’ям з такими дітьми, які потребують підтримки та допомоги, а й до включення дітей та людей з інвалідністю в життя місцевих громад.

Білоцерківський ДБІ став одним із 8 інтернатних закладів Київщини, трансформація якого відбувається зокрема в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» спільно з Міністерством соціальної політики України та Київською обласною державною адміністрацією за підтримки Світового банку. Один із напрямків роботи – цілеспрямована співпраця із людьми, які прагнуть підтримати вихованців з інвалідністю і активним спілкуванням теж. Наприклад, у форматі «приятель дитини з інвалідністю».

Майже кожний може долучитися до соціалізації та розширення можливостей дітей з інтернату, вважає Віктор, і ділиться власним досвідом.

  1. Розпочніть із знайомства з керівництвом та вихователями інтернатного закладу. Домовтеся про зустріч, під час якої зустрінетеся з людьми, які опікуються вашими майбутніми приятелями, довідаєтеся про правила самого закладу, його традиції, особливості спілкування із вихованцями, їхні потреби.
  2. Визначіться, чим саме ви готові займатися із вихованцями інтернатного закладу. Цей вид активності повинен бути приємним та близьким і вам самим. Можливо, ви читатимете уголос їхні улюблені книжки (чи й допоможете їх обрати), можливо, навчатимете вишиванню чи малюванню. Можливо – якщо дозволятимуть загальний стан вихованців та умови закладу – займатиметеся певним видом спорту. Будьте певні: для дітей ви будете справжнім майстром улюбленої справи.
  3. Оберіть прийнятний для вас формат та графік зустрічей. Якщо маєте певні сумніви щодо того, чи готові приходити у гості до дітей постійно – попередьте вихователів: швидше за все, вам запропонують розпочати з одного заходу, а дітей налаштують відповідним чином. Також ви можете обирати бути приятелем однієї дитини з інвалідністю (можливо, одним з учасників мережі індивідуальної підтримки, яка складається з кількох волонтерів та опікується цією дитиною) чи вести заняття за інтересами для групи дітей. Відвідуватимете своїх підопічних 1 раз на місяць чи кілька разів.
  4. Домовтеся із собою про обов’язковість дотримання графіку. Хай навіть ці зустрічі будуть 1 годину на місяць, але вихованці інтернату мають бути певними: їхній приятель обов’язково прийде у гості.
  5. Перша зустріч може бути загальною, і з вихованцями, найстаршими за віком та найкраще до цього підготовленими. Наприклад, концерт в актовому залі, літературні читання. Додайте елементи взаємодії – кілька конкурсів. Це допоможе вам ближче познайомитися із вихованцями, а їм – подолати можливі бар’єри у спілкуванні з вами. Так, власне, і вчинив Віктор та його однодумці, а далі: «Вже по завершенні концерту із конкурсами до нас підійшли кілька вихованців – самі, з власної ініціативи. І ми почали спілкуватися. Домовилися про наступну зустріч – уже вужчим колом. А за якийсь час – знову наш виступ в актовому залі. І ось таким чергуванням «виступ-вузьке коло» стало легше налагодити спілкування».
  6. Станьте учасником групи підтримки, якщо інші формати спілкування з вихованцями інтернатного закладу поки що вважаєте складними для себе. Ось як про це розповідає Віктор: «Дехто бере участь у наших концертних програмах, допомагає, наприклад, проводити конкурси. І вже по завершенні ці гості підходять, фотографуються разом із дітьми, спілкуються. Тобто, ці люди не готові постійно приїздити, але коли такі концерти – раз на місяць, раз на півтора місяці, – вони можуть саме таким чином допомогти».

Важливо зробити перший крок на зустріч тим, хто потребує підтримки та спілкування більше, ніж цукерок чи іграшок. І 19 грудня, день святого Миколая, – найкращий для цього привід!

Портал “Громадський Простір”