Дівчат відбирали в обласних організаціях Українського товариства глухих. На фінал приїхали переможниці обласних етапів. Через загострену обстановку представниць Криму, Одеси та Донецька не було, — розповідає Михайло Левицький, голова Київської організації УТОГ.

Починають із конкурсу талантів. Учасниці по черзі виходять на сцену, жестами декламують вірші, співають і танцюють.

— Співати мовою жестів глухій людині важко, — пояснює сурдоперекладач центру Наталія Дмитрук, 56 років.

— Вони повинні вловити ритм мелодії і попасти в нього. Жести мають гарно лягати на музику. На сцені за кулісами сидять суфлери. Показують дівчатам, коли починати, коли робити паузу і знову вступати. Співати мовою жестів можуть лише наполегливі. Вчити одну пісню доводиться по кілька місяців.

17-річна Христина Коновалова виконує на сцені пісню Маші Собко "Україна — моя любов". У білій сукні з вишитими маками і волошками дівчина спускається у глядацький зал, піднімає руки вгору і махає долонями — так глухонімі аплодують.

— Коли вдягаю слуховий апарат і потужні навушники, дещо чую, — розповідає за кулісами. Христина погано чує, але може говорити. — Коли готувалася, закачала з інтернету з півсотні пісень, щоб було з чого вибирати. Цю послухала першою. Зразу вирішила, що співатиму саме її. Розучувала чотири місяці. Було важко, бо не завжди попадала в ритм. Постійно рахувала про себе. Після кількох сотень репетицій знала, на якій цифрі які слова мають бути.

Дівчата дефілюють у купальниках. Соромляться і швидко заходять за куліси. Киянка Ольга Корчаківська витримує на сцені не більш як 5 сек.

— Стало соромно позувати в купальнику перед такою великою аудиторією, — говорить після конкурсу. — У повсякденному житті люблю носити спідниці за коліно і не терплю глибоких декольте. А тут довелося вийти майже зовсім голою.

Конкурс триває близько 3 год. Переможницею стає Христина Коновалова з Луганська. Корону віце-міс отримує Наталія Бєлан із Запоріжжя.

— Сукню для конкурсу талантів придумала сама, — каже Христина й одночасно набирає есемеску, щоб повідомити матір про перемогу. — Передивилася в інтернеті з півтисячі варіантів українського костюма й намалювала ескіз. Шила керівниця гуртка шиття, який раніше відвідувала. Могла б і сама це зробити, але закінчую 11 клас і весь час готуюся до тестувань. Хочу пов'язати життя зі сценою — виступати з танцями та жестовими піснями.

При зрості 172 см Христина має параметри 88–67–98. Любить малювати, танцювати і фотографувати.

— Харчуюся двічі на день. Уранці їсти не хочеться, обходжуся склянкою теплої води. Після уроків обідаю, а о вже о 17.00 — вечеряю. Їм лише фрукти і стараюся пити багато води. Спортом ніколи не займалася. Але люблю багато ходити.

Я майже не чую. Навчилася читати по губам. Якось їхала в автобусі в кінці салону. А на передніх сидіннях двоє дівчат про щось говорили. Зрозуміла, одна жаліється: сів телефон, а треба терміново попередити виховательку в садочку, що не встигне раніше забрати доньку. У її співрозмовниці на мобільному не було грошей. Я підійшла і простягнула свій. Вони здивувалися: як ви могли почути нашу розмову з того кінця автобуса?

Переможниця поїде до Чехії на міжнародний конкурс серед глухих. Там обиратимуть красунь Європи та світу.

Володимир Ярець мотоциклом об'їхав 90 країн

Глухонімий 73-річний Володимир Ярець із білоруського Мінська здійснив мотоциклом навколосвітню подорож. За 13 років об'їхав 90 країн, здолав 750 тис. км.

— У 12 років вперше побачив карту світу, — каже Володимир. — Назви незнайомих країн, міст, річок і гір мене зачарували. У 19 хотів отримати права, та мені не дозволили через інвалідність. Я таки купив мотоцикл і їздив на ньому нелегально. Коли на спідометрі було кілька тисяч кілометрів, пішов у нашу автоінспекцію. Там не змогли відмовити. Став першим інвалідом по слуху, який отримав водійські права.

У подорож вирушив 27 травня 2000 року. Виїхав мотоциклом "Ява". З іноземцями спілкувався мовою жестів або через письмо. У зошиті переписувався з людьми.

— За ці роки списав із півсотні товстих зошитів. У США потрапив в аварію. Мій мотоцикл перетворився на брухт, а я отримав перелом таза й ніг. Три місяці провів у лікарні. Лікування оплатили люди, з якими познайомився під час подорожі. А після одужання місцева автофірма подарувала мені новенький мотоцикл "БМВ-650" за 7 тисяч доларів. Самому подорожувати небезпечно. Якось під Магаданом напав вовк. Урятував водій вантажівки, який проїжджав повз. А в Марокко мене двічі пограбували.

Світлана Корженко