Олексій Карплюк осліп, але шукає себе у житті, одружився і тепер хоче допомогти іншим незрячим

Його на «Урожаї», мабуть, бачив кожен, хто користується підземним переходом. Сам Олексій ніколи не думав, що стоятиме з табличкою «Допоможіть, я осліп». Життя 20-річного юнака змінилося два роки тому. Але він не здавався, бо в одеській лікарні пообіцяли допомогти. Мама пішла до депутатів, а він — просити милостиню. За чотири місяці із сумою у 22, 5 тис.грн вони знову були в Одесі. І тут новий шок — час втрачено.

— Виходить, все марно, але чому ж не зробили операцію одразу? Ми б повернули гроші частинами, — каже Олексій Карплюк.

Проблеми з очима у хлопця були з народження. На одному оці він мав дві зіниці, утім лікарі серйозної проблеми чомусь не побачили.

Уже будучи повністю незрячим, Олексій вивчився на оператора комп’ютерного набору. Тепер хоче допомагати таким, як він.

— Нам жити без комп’ютера важко, — каже хлопець. — А завдяки звуковій програмі можна запросто «читати», слухати фільми, спілкуватися. Між іншим, незрячий здатен друкувати на клавіатурі ще швидше за того, хто бачить.

Олексій познайомився із новими друзями, а найголовніше — знайшов дружину.

— Прочитав, що шукає хлопця, який полюбить її такою, якою вона є. Ми переписувалися. Приїхав до неї у Хмельницький… Згодом стали жити разом і розписалися, — згадує Олексій. — Через ДЦП в Ані проблеми з рукою. По дому щось вона робить, щось — я. У неї хороша душа, саме за це її люблю.

Утративши зір, Олексій був у розпачі. Та взяв паличку, пройшовся — вийшло Пішов у магазин — теж вийшло. Каже, що неймовірно загострився слух, пізнає людей по кроках. Навчився готувати. Гроші в магазині розрізняє за розмірами.

— Вихід є завжди, — переконаний хлопець. — Ніщо не варте депресій. Мені дуже допомогла підтримка мами — вона все життя нас із сестрою виховувала сама.

Через незрячість деякі улюблені заняття для Олексія стали недоступні — як от катання на ковзанах.

— У Хмельницькому без проблем. А от у Вінниці не вийшло, — пригадує хлопець. — Прийшов на каток з другом, який фізично не міг мене підстрахувати, і нас не пустили.

Пенсія в Олексія — 1450 гривень. Тому хлопець докладає зусиль, аби знайти роботу. Допомогти йому пообіцяли у Центрі професійної реабілітації інвалідів «Поділля».

— Необхідно спочатку дізнатись, що вміє, може і хоче робити незрячий хлопець, — каже директор центру Роман Штогрин. — Можливо, йому потрібно здобути професію або покращити компетенцію. Після цього допоможемо знайти роботу. І здійснимо соціальний супровід при працевлаштуванні.

Ірина Мохар

Вінниця

Газета «Місто»