Історія створення

У другій половині вісімдесятих і самому початку дев'яностих років в тодішньому радянському Союзі про­ходив, так званий, період «перебудови» та гласності. Саме тоді з'явилися перші паростки демократії та почав на­роджуватися по-справжньому незалежний громадський рух. В період «відлиги» на Україні стали створюватися громадські організації, передусім, ті, які відображали інтереси певних верств населення - культурологічної, істо­ричної, мовної, екологічної спрямованості. 

 По-різному можна оцінювати той час, але незаперечно, що потужна громадська ініціатива готувала у надрах тоталітарної системи майбутні зміни, що врешті-решт призвели до розпаду СРСР та появи на його руїнах п'ятнадцяти незалежних держав. 

Не стояли осторонь цих перетворень й інваліди. Оскільки за радянських часів проблеми людей з обмеженими фізичними можливостями замовчувалися, не розголошувалися, начебто зовсім не існувало цієї категорії грома­дян, стає зрозумілою та нестримна жага, з якою активісти з числа інвалідів прагнули об'єднати зусилля для захисту своїх прав та життєвих інтересів. Почали створюватися громадські організації інвалідів у Києві, Донець­ку, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Хмельницькому тощо. Це відігравало важливу роль на початково­му етапі закладання підвалин для організації Союзу. Вже з перших кроків діяльності цих організацій приходило розуміння того, що для більш ефективного захисту своїх інтересів треба виходити на загальнодержавний рівень. 

Першу спробу до об'єднання було зроблено ще у 1989 році. Однак ідея керівників регіональних організацій не була підтримана тодішнім Заступником голови Ради Міністрів України. Його вердикт був незаперечним та однозначним: "Недоцільно". 

Однак, кожна з верств суспільства, а тим більше інваліди, має свої особливі характерні риси, прагнення будьщо відстоювати свої права, тому процес створення організації зупинити було неможливо. За ініціативи го­лови Одеського міського товариства інвалідів Комарова Миколи Йосиповича, інваліда І групи, людини цікавої долі, розумної, порядної та патріотично налаштованої, була проведена чимала робота з підготовки та проведен­ня зборів, які відбулися 3-5 жовтня 1990 року в Одесі. На них представники від 25 міських та обласних ор­ганізацій інвалідів України прийняли рішення: вважати збори Установчою конференцією та заснувати ор­ганізацію з назвою - Союз організацій інвалідів України (СОІУ). Першим Головою СОІУ став Комаров М.Й., тому цілком природно, що спочатку штаб-квартира була розташована в Одесі. 

З метою покращення організаційної роботи були обрані співголови: від Дніпропетровщини - Сушкевич В.М., представник Кривого Рогу - Самара Ю.С. та Рябченко В.Г. від Києва. До речі, останньому доручили підготовку всіх необхідних документів для реєстрації Союзу в Міністерстві юстиції України.

Момент істини настав 30 листопада 1990 року. Цього дня СОІУ був зареєстрований як Всеукраїнське об'єднання інвалідів.

Етапи становлення та розвитку

На початковому етапі становлення СОІУ необхідно було осмислити його роль і місце в суспільстві, здійснювати пошук власної стратегії на майбутнє. Водночас ставилось за мету налагодження співпраці з законодавчими та виконавчими органами влади. В той час зусилля активу організації спрямовувалися на співпрацю з новообраною Верховною Радою України, Комісією з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Найперше, що необхідно було зробити, - законодавчим шляхом врегулювати життєдіяльність інвалідів. Розпочалась інтенсивна робота по підготовці одного з перших законопроектів - Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Навколо його ідеології, змісту статей, положень та норм точились дискусії як в самому Парламенті, так і в кулуарах. Позиція СОІУ була активною, особливо в частині максимальної підтримки інвалідів, їх соціального захисту. Телеграма на ім'я тодішнього Голови Верховної Ради України Кравчука Л. М., постійні консультації з представниками обласних організацій інвалідів, зустрічі з народними депутатами дали позитивні результати, інваліди зрозуміли, що тільки в єдності можна досягти поставленої мети. 

Наступним етапом в діяльності СОІУ стала участь в розробці комплексної програми розв'язання проблем інвалідності. Вона повинна була розширити зміст зако­ну, актуалізувати проблеми, пов'язані з соціальним за­хистом людей з обмеженими фізичними можливостями. 

Тим часом, відбувалися неординарні події і в само­му Союзі. В 1991 році у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, Комаров М. Й. порушив питання про своє звільнення з посади Голови СОІУ. Позачергова конфе­ренція задовольнила його прохання і ухвалила рішен­ня про скликання у м. Києві І-го з'їзду СОІУ. На цьому з'їзді 6 червня 1991 року Головою СОІУ був обраний Самара Юрій Степанович. Але і він недовго пробув на цій посаді. 

В 1992 році ІІ з'їзд СОІУ задовольнив прохання Самари Ю.С. про звільнення і обрав Головою СОІУ Корнєєва Альберта Васильовича. 

На цьому з'їзді були внесені зміни до Статуту СОІУ і обрані співголови: Погоріляк Ю.І., Сітенко О.М., Сушкевич В.М.

Стабільність в керівництві Союзу відновилась, коли в 1994 році на ІІІ з'їзді СОІУ Головою був обраний Рябченко В'ячеслав Герасимович, який працював на цій посаді вісім років і за станом здоров'я був звільнений VI (по­зачерговим) з'їздом ВОІ СОІУ в 2002 році. 

Цей з'їзд обрав Головою ВОІ СОІУ Назаренка Василя Васильовича. 

В перші роки існування СОІУ інтенсивно створювалися нові товариства інвалідів, які потім об'єднувалися в обласні і ставали членами Союзу. Доводилося вивчати і запроваджувати досвід роботи колег з УТОГу і УТОСу. Велику допомогу в цьому надавало Міністерство праці та соціальної політики України, його управління у справах інвалідів, ветеранів війни та праці. Керівництво організації постійно піклувалося про матеріально-технічне зміцнення виробничої бази, тому що створення необхідних умов для нормального функціонування ор­ганізації, підтримка держави через систему пільг давало змогу знімати напругу в державному бюджеті щодо програм соціального захисту інвалідів, оскільки працюючий інвалід - це економічно вигідно для країни.

Велику моральну підтримку СОІУ одержав з ухвалою 47-ю Асамблеєю ООН "Стандартних правил ство­рення рівних можливостей для інвалідів". Саме з цього моменту починається робота з приведення законодавства України та документів Союзу до норм та положень міжнародного законодавства. 

Ще одна проблема, над вирішенням якої працював СОІУ, полягала в тому, що пропозиції, які надходили від громадських організацій інвалідів до органів влади, як правило, не реалізовувалися. Причини цього як об'єктивні - невідповідність організаційної структури виконавчої влади нетрадиційним суб'єктам взаємодії, так і суб'єктивні - психологічна неготовність держслужбовців сприймати громадську ініціативу. Щоб виправити та­ке ненормальне становище за пропозицією Союзу в 1994 році була створена Рада у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України. Її роль полягала у тому, щоб організувати взаємодію центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, Фонду соціального захисту інвалідів та гро­мадських об'єднань інвалідів для спільного вирішення проблем людей з обмеженими фізичними можливостями. Треба було за дорученням Уряду здійснювати аналіз дотримання органами державної виконавчої влади законо­давства в сфері захисту прав громадян даної категорії, розробляти рекомендації щодо вдосконалення механізму взаємодії вищезазначених структур, вивчати та аналізувати досвід зарубіжних країн у розв'язанні соціальних проблем інвалідів з метою використання його у вітчизняній практиці тощо. Секретарем цієї Ради був призначе­ний Голова СОІУ Рябченко В.Г., що давало можливість більш активно відстоювати інтереси Союзу на держав­ному рівні.

Запровадження цієї роботи було зумовлено ще й тим, що різко погіршувалася демографічна ситуація в країні. 

За роки незалежності України зросла частка осіб пенсійного віку. У 1985 році вона становила 20,5%, в 1990 році - 21,5%, в 1997 році - 22,9%, а в 2000 році - понад 25%. За своїм складом, видами і тяжкості інвалідності - це неоднорідна маса людей, що передбачає створення та удосконалення складної системи соціального захисту і адаптації людей з обмеженими можливостями до умов нормального життя. 

21 березня 1991 року зазначений закон з доповненнями і змінами був ухвалений Верховною Радою України. Більшість пропозицій Союзу врахована. Це була, певною мірою, перша перемога в боротьбі за розвиток де­мократії в Україні. Соціальну значимість цієї події важко переоціни­ти.