Президенту України
Володимиру Зеленському

Ми хотіли назвати свій лист криком про допомогу, тому що нинішні дії та бездіяльність влади фактично знищує інфраструктуру нашого Товариства сліпих, позбавляючи незрячих громадян України будь-яких можливостей для соціально-медичної реабілітації, але кричимо про допомогу ми вже не перший рік, а зміни на краще не відбуваються, навпаки – невідворотно відбувається критичне погіршення ситуації.

Тому наше звернення – це скоріше попередження для всіх, хто приймає рішення у соціальній сфері держави. Ви довели незрячих громадян до стану розпачу і відчаю, коли нам уже нема чого втрачати. Ми вже люди з інвалідністю, з проблемним здоров’ям, але ми готові жертвувати його залишками, щоб досягти справедливості – оголосити голодування, вийти на безстрокові пікети та протестні акції.

Протягом останнього року Українське товариство сліпих зверталося почергово до Президента, до Прем’єр-міністра, до голови Верховної Ради України, до Міністра соціальної політики. Ніхто з них не захотів зустрітися з нами, почути наше болюче питання та наші аргументи. По суті, саме існування Всеукраїнського товариства сліпих, яке об’єднує понад 30 тисяч осіб з інвалідністю в усіх регіонах України, сьогодні віддано на відкуп голові профільного комітету Верховної Ради України – Галині Третьяковій, яка бачить сенс своєї роботи у всіляких «реформах», але не в змозі побачити за цими реформами проблеми великої соціальної групи незрячих громадян нашої держави.

Найсуттєвіша проблема Товариства сліпих сьогодні полягає в тому, що невиробнича сфера організації практично повністю позбавлена державної підтримки. Наша, як сьогодні з’ясовується, «вина перед державою» полягає в тому, що за багато десятиліть уся реабілітаційна та соціально-культурна інфраструктура Товариства створювалася за рахунок прибутку підприємств УТОС без державних капіталовкладень. У новій ринковій економіці ми насилу утримуємо на плаву виробничу сферу, адже її завдання полягає у забезпеченні роботою осіб з інвалідністю, яка ніколи і ніде у світі не зможе конкурувати і не конкурує з роботою верстатів-автоматів та з роботою людей без інвалідності, але коштів на підтримку соціальної інфраструктури, культури, медичної реабілітації наші підприємства через об’єктивні причини заробити вже не можуть.

Наразі йдеться про утримання великого комплексу центрів реабілітації, баз відпочинку, гуртожитків, медичних кабінетів, оздоровчих закладів, клубів та бібліотек, до дрібниць продуманих та зручних саме для осіб з інвалідністю по зору. Нам, на жаль, багато недоступне в цьому світі, але завжди були острівці доброти та турботи, де люди з порушеннями зору, в тому числі незрячі, могли отримати допомогу та реабілітацію, долучитися до культури та спорту, жити повноцінним життям.

У всі роки незалежності Українська держава знаходила можливість фінансово підтримувати соціальну інфраструктуру, реабілітацію та соціальні об’єкти Всеукраїнського товариства сліпих. Адже ми не просимо грошей на концерти естрадних зірок чи галасливі фестивалі. Не просимо навіть на оплату комуналки, що подорожчала. Практично вся державна дотація йшла виключно на зарплату тим унікальним фахівцям, яких ми шукали та готували, які працюють у цій системі, не з чуток знаючи про те, як повертати осіб з інвалідністю по зору до повноцінного життя.

Сьогодні завдяки «реформам» Третьякової Г. М. в державному бюджеті зник рядок цільового фінансування соціальної невиробничої інфраструктури УТОС. Нині державна допомога виділяється на конкурсній основі різним організаціям людей з інвалідністю, але виділяється вона виключно на, можливо, дуже корисні та добрі, але разові заходи. Захід підготували, провели та забули, а соціально-реабілітаційна система УТОС працює щодня. Це принципово різні речі, але ми нікому не можемо це довести та пояснити. Не тому, що не вистачає слів, а тому, що нас просто не хочуть вислухати та почути.

Був лише один виняток із загальної байдужості – цього року група депутатів Верховної Ради України з різних фракцій та комітетів підготувала законопроект №4607, яким мали бути внесені зміни до Бюджетного кодексу України. Лише один уточнюючий рядок: бюджет може фінансувати не лише «програми, проекти, заходи для людей з інвалідністю», а й на «інституційну підтримку організацій людей з інвалідністю». Для УТОС це означає вихід із глухого кута наших взаємин із державою, яка знову простягла б руку допомоги своїм незрячим громадянам і відновила б фінансову дотацію на соціальну діяльність УТОС, сенс і суть якої – саме соціально-медична реабілітація, інтеграція, соціалізація сліпих громадян.

Так, ми погоджуємося з тим, що на сьогодні в українському законодавстві відсутнє поняття «інституційна підтримка», але саме таке формулювання міститься в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, яку Україна зобов’язалася виконувати. По суті, в документі ООН йдеться про те, що разові конкурси та заходи не можуть замінити системної, стійкої та постійно діючої підтримки повноцінного та толерантного суспільства щодо організацій людей з інвалідністю.

На жаль та обурення, цей законопроект так і не потрапив на розгляд Парламенту, а Кабінет Міністрів України і профільне міністерство самоусунулися від цієї невирішеної гострої проблеми.

Буквально через рік-два така державна політика призведе до повного знищення створеної за багато десятиліть соціально-реабілітаційної інфраструктури УТОС, десятки тисяч незрячих громадян залишаться без допомоги і надії, а коли в перспективі держава усвідомить цю втрату і жахнеться, їй все доведеться починати з нуля – заново створювати систему соціальної підтримки сліпих громадян, заново вчити та набирати спеціалістів, але на той час великій кількості осіб з інвалідністю з нашої організації УТОС допомогу, на жаль, вже надавати буде пізно. Та й винних шукати буде пізно, бо людські втрати непоправні.

Шановний Володимире Олександровичу, ми наполегливо та переконливо просимо Вас дати доручення Кабінету Міністрів України внести до державного бюджету України на 2022 рік фінансову підтримку Українського товариства сліпих, яка надавалася Товариству багато років. Адже ми теж громадяни України і просимо для себе не подачку, а можливість реалізації наших конституційних та громадянських прав. Не дай Бог комусь із вас втратити зір. І не дай Бог втратити совість, чуйність та милосердя.